Давно, в вузьких провулках Малой Страни в Празі, жила жадібна і егоїстична жінка на ім’я Дорота. Вона була відома своєю безсердечністю і байдужістю до інших. Незважаючи на своє велике багатство, вона ніколи не ділилася з бідними та нужденними. Її серце було твердим, як камінь, і ніхто у всій Празі її не любив.

Одного дня до її будинку біля струмка прийшов дивний незнайомець. Він мав дуже дивний вигляд, у довгому плащі, з чорним капелюхом і очима, що сяяли дивним, темним світлом. Це був диявол у перевдяганні. Він знав, якою була Дорота, і вирішив покарати її за жадібність.

Він постукав у двері, і коли вона відчинила, сказав: «Добрий день, пані Дорото. Я чув, що у вас велике багатство. Я купець із далеких країв і хотів би укласти з вами угоду. Я надам вам ще більше багатства, ніж у вас є зараз, але ви повинні пообіцяти мені щось натомість».

Дорота, охоплена бажанням отримати ще більше багатства, запитала: «А що я повинна вам дати?»

Диявол усміхнувся і сказав: «Тільки вашу душу.»

Дорота, хоча й відчула дивний холодок, на мить вагалася, але потім погодилася. Диявол витягнув пергамент, і Дорота натиснула на нього свій відбиток пальця, запечатавши угоду. Диявол зник, а Дорота засміялася, вважаючи, що перехитрила самого диявола.

Але незабаром вона зрозуміла, що багатство, яке вона отримала, не робить її щасливою. Її дім став холодним і темним, і хоча у неї було більше грошей, ніж будь-коли раніше, вона відчувала порожнечу всередині, яку нічого не могло заповнити. Кожної ночі вона чула дивні звуки, ніби чиїсь кроки на сходах, і відчувала холодний подих на своєму потилиці.

Одного разу вночі, коли буря била Прагу, вона почула гучний стук у двері. Коли вона відчинила їх, там стояв диявол, тепер у своїй справжній подобі — з рогами, довгим хвостом і очима, як жарини. «Час розплатитися з боргами», — сказав він, міцно взявши її за руку.

Дорота спробувала втекти, але диявол потягнув її до річки. З кожним кроком її тіло ставало все важчим і важчим, поки вона не впала на коліна прямо на березі. Диявол штовхнув її на землю і сказав: «Ти будеш прив’язана до цього місця назавжди, як попередження для всіх, хто жадібний і безсердечний.»

З цими словами він кинув Дороту у воду, яка поглинула її. На місці, де вона зникла, з’явився невеликий струмок, який з того часу називається Чортівкою. Кажуть, що навіть сьогодні, якщо хтось подивиться в його темні води вночі, може побачити обличчя Дороти, яка відчайдушно кличе на допомогу. А коли тихо, чується шепіт, який попереджає перехожих про бажання марної розкоші та влади.

Відтоді люди на Малій Страні уникають берегів Чортівки в темні ночі. Вони вірять, що дух Дороти все ще охороняє струмок, чекаючи, коли ще одна жадібна душа потрапить у пастку диявола і розділить її долю.